Герой з Волині, 39-річний військовослужбовець Андрій Хомич загинув 29 жовтня на території Запорізької області.
Спогадами про Героя поділилося видання Нова доба, пише ВолиньUA.
– До однорічного віку Андрій з батьками – Валентином Андрійовичем та Світланою Максимівною – мешкали в Куклах, а потім переїхали на проживання до В. Яблуньки. Він старший за мене на вісім років, – розповідає його сестра Катерина. – Після закінчення школи брат вивчився в Маневичах на столяра й будівельника. Потім пройшов строкову службу прикордонником.
Коли повернувся додому, почав періодично їздити на заробітки по Україні, а потім і за закордон, виконуючи будівельні роботи. За словами сестри, її брат був двічі у шлюбах. Вперше одружився на обраниці із Довжиці Ані. З часом їхні відносини не склалися і вони розлучилися, а невдовзі у них народилась донька Анастасія, якій нині 12 років. У цей час Андрій Хомич працював у Маневицькій виправній колонії.
Із січня 2015 року протягом 14 місяців чоловік брав участь в АТО. Коли ще був на Яворівському полігоні, подзвонив до матері та сказав, щоб не дивилась новини й не вірила всьому, що показують. Будучи на передку із пів року, мамі про це не казав, аби не тривожилась.
– Коли Андрій повернувся до цивільного життя, продовжив своє заробітчанство. Невдовзі познайомився із другою нашою невісткою Галиною. Зустрічалися, разом їздили на роботу, – продовжує пані Катерина. – У 2020 році брат підписав річний контракт із ЗСУ і служив у розрахунку самохідної артилерійської установки «Акація». Демобілізувався у 2021 році. Постійно переписувався зі своїми побратимами, щось обговорювали, і все казав нам, що буде повномасштабна війна.
У цей же час Андрій мав їхати у Польщу на роботу, проте все відкладав цю поїздку, очікуючи нападу рашистів. Рідні переконували, що нічого не буде і все ж таки вмовили його. Він поїхав у вівторок, а в четвер почалась війна. Андрій таке їм усім виказував. Проте мав місячний контракт і лише по його закінченню повернувся до України й відразу пішов до ТЦК. Мати і вагітна дружина Галина просили, щоб залишався у Польщі, але він не погодився і заборонив навіть про таке думати.
Воював Андрій Хомич у складі 24-ої ОМБр ім. короля Данила здебільшого на Запорізькому напрямку – Роботине, Оріхове, Новоданилівка… Останнім часом «працював» на мінометній установці.
Сестра розповіла, що 24 жовтня Андрій подзвонив до матері і сказав, що їде на позицію, хоч тільки повернулися звідти. Мати почала плакати, а він: «Ну, не починай… Я тобі обіцяю, що повернуся живим…». Ще написав 28 жовтня сестрі, що все у нього добре і завтра буде вже відпочивати. А 30 жовтня рідним повідомили про його загибель…
– Андрій виконував бойове завдання на позиціях. Був скид із ворожого дрона і отримав поранення. Його побратими казали, що він сам накладав собі турнікет. Однак вибуховий пристрій, скинутий із другого дрона не дав жодного шансу на порятунок і брат загинув, – зі смутком у голосі говорить його сестра. – Крайній раз, він саме так казав, приїздив у відпустку на день народження до меншої дочки у вересні. Завжди дбав про всіх нас, тому нічого зайвого, що могло б нам зашкодити, не розповідав, говорячи: «Вам це не треба знати» і додавав, що приїде і все розкаже. Останнім часом був стомлений та спустошений.
Говорив, що багато його побратимів вже немає. Постійно де б не перебував, біля нього були собаки та коти, якісь грядочки садив. Завжди цікавився справами вдома, новинами рідних та сельчан. А коли ще жив удома, то як би не втомлювався, щовечора йшов грати у футбол. Був дуже трудолюбивий. Ніколи й нікому поганого слова не сказав. Всім завжди старався допомагати. Його побратими говорили, що брат надійний товариш, із яким не страшно піти у розвідку. Завжди міг порадити, підтримати та розрадити. Він завжди був патріотом і завжди за Україну. Ще коли я була маленькою, то чула як він якось казав матері, щоб навіть не думала його «відкуповувати» від армії, бо він все одно піде служити. В мене зараз така гордість за брата, що він такий…
Під час похорону Героя на кладовищі с. В. Яблунька вдячність йому та слова підтримки рідним висловили благочинний о. Іван Сонюк, Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, колишня та нинішня директриси місцевої школи Тетяна Лісовецька й Аліна Парфенюк, представник Першого відділу Камінь-Каширського ТЦК та СП, побратими. Поховали відважного Воїна із усіма військовими почестями.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виконуючи бойове завдання на Донеччині, загинув поліцейський з Волині Юрій Кривошапка
