22 серпня 2014 року під Старобешево Донецької області ворожа рука обірвала життя Володимира Приходька із станції Новий Чорторийськ.
Історією Героя поділилось видання "Нова доба", - інформує ВолиньUA.
Жив на світі хлопчик… Такий, як і сотні, тисячі його ровесників… Усміхався сонцю, радів життю, широко відкритими очима споглядав навколишній світ. Знайомою стежиною бігав від рідного дому до школи у село Цміни, з напутнім словом учителів радісно вийшов на широку дорогу дорослого життя…
"Щоб освоїти професію столяра, Володя вступив до Маневицького професійного ліцею. Звідти його призвали в армію, служив десантником у 80-ій аеромобільній бригаді м. Львова. Командування цінувало його за професіоналізм, чесність, відданість. Ми, вчителі, раділи за свого вихованця. Особливо гордився ним Сергій Миколайович Оленюк, воїн-“афганець”, дядько Володі, який у школі готує юнаків до служби в армії на уроках “Захисту Вітчизни”, - йдеться удописі.
Хлопець, навідуючись до школи після її закінчення, часто зупинявся перед стендом зі світлинами випускників, які пов’язали свою долю з військовою справою. Одного разу він сказав: “Колись і моє фото красуватиметься тут”. Тепер щодня очі Володі з фотографії зустрічають тих, хто приходить до школи. Йому виповнилося лише двадцять п’ять. Мріяв одружитися, збудувати дім, виховувати дітей. Не збулося. Захищаючи незалежність і цілісність України, під час антитерористичної операції Володя загинув на Донеччині. Відійшов у вічність і ніколи не повернеться, не усміхнеться, не заговорить. Якими словами передати біль матері, батька? Як висловити горе всіх близьких?
Читайте також: Навіки 58: на Донеччині загинув Герой з Волині Василь Дуркот
