У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь близько 3,5 тисяч волинян. Серед них — і волинські вогнеборці, які працювали в зоні з перших тижнів після аварії аж до 1991 року.
Про це повідомили у ДСНС Волині, - пише ВолиньUA.
Сьогодні ми згадуємо їх не як далеких героїв, а як наших — волинян, які не ставили запитань, не торгувалися з небезпекою, а просто робили роботу, яку хтось мав зробити.
Ми завдячуємо цим людям більше, ніж можемо усвідомити.
Далі — голоси волинських пожежників. Їх фіксували пресофіцери Служби порятунку упродовж кількох останніх десятиліть. Дехто з ліквідаторів уже за межею вічності.
---
Ігор ІЩУК, командир відділення-водій СВПЧ-1 м. Луцька:
💬 «Вирушили 5 травня 1986 року з Луцька до Чорнобиля. Мій перший і єдиний день — 7 травня — заступив на безперебійне відкачування «важкої» води з-під реактора... [Під час відкачування Ігоря Іщука прямо з місця забрали непритомного й госпіталізували у важкому стані.]
Там — як в крематорії: вхід через люк, одяг скинули і пішли митися холодною водою зі спеціальним милом. Не тому, що теплої не було. Сказали, якщо хочеш жити, мийся холодною, щоб пори не розширювалися і радіація не потрапляла всередину».
---
Іван ШЕВЕРДА, командир відділення-водій ПВПЧ-2 м. Луцька:
💬 «Коли їхали до Чорнобиля [травень, 1986], нам назустріч рухалися вантажівки з людьми. Це було моторошно. А на вулиці стояла спека. Питна вода в пляшках мало не закипала; так хотілося випити холодної, криничної води.
Коли відкачував воду з-під реактора, не відчував, що роблю щось героїчне. Знав, що це дуже небезпечно. Просто виконував те, що мав».
---
Юрій ЯНИЦЬКИЙ, водій ВПЧ-3 м. Луцька [працював у зоні аварії в травні 1986]:
💬 «На місце відкачування прибув бронетранспортером. Їхав, дивився на зруйнований реактор і думав: ну як ця руїна може нести таку страшну загрозу. Не бачив радіації, не відчував її.
Коли приступав до відкачування, втрачав лік годинам, просто зосереджувався на роботі, пильнував за технікою. Потерпав від спеки, бо гумовий одяг на мені буквально плавився.
Моя насосна станція назавжди лишилася там».
---
Віктор БОНДАРЧУК, водій ВПЧ-3 м. Луцька [у Чорнобильській зоні був у травні 1986 року]:
💬 «Бойові машини і багато військових — таку картину бачу перед собою, коли згадую про Чорнобиль.
Дезактивовував техніку, що працювала в епіцентрі аварії. Чимало автомобілів загортали у «могильники», критичні місця заливали рідким склом, щоб заблокувати витік радіоактивності.
Коли з підйомника оглядав енергоблок, склалося враження, що його розбомбили».
---
Микола ГАВРИЛЬЧУК, водій СВПЧ-4, м. Ковель [ліквідовував наслідки аварії у травні 1986 року]:
💬 «На станції отримав команду йти під реактор, перекрити подачу води і заглушити машину. Старший, більш досвідчений колега мені тоді сказав: «Синку, тобі потрібно добігти швидко. Чим скоріше, тим краще для здоров'я, головне не вступати у калюжі та на пожежні рукави, в яких була радіоактивна вода. Я хвилювався страшенно. Біг так, як ніколи досі. Виконав усе».
---
Степан ШУМ, старший водій СВПЧ-1 м. Луцька:
💬 «У Чорнобилі в 1986-му працював 17 днів. Займався дезактивацією техніки та перезарядкою апаратів на стисненому повітрі. Високоактивні носії раціації вивизили в місця захоронення та в сховище самої ЧАЕС. Техніка була «брудною», машини часто самі були як реактор».
---
Віктор СЕМЕНЮК, пожежний СВПЧ-1 м. Луцька [1987 року перебував 99 діб у Чорнобилі]:
💬 «Того дня чергував на пульті пожежної частини у Чорнобилі. Надійшов виклик: помічений дим на даху третього енергоблоку. Як виявилося, там проводили зварювальні роботи. Пожежу ліквідували оперативно».
---
Володимир МУЗИЧУК, пожежний СВПЧ-5 м. Нововолинська [працював у зоні в 1987]:
💬 «Спершу прибули в Іванкове за 30 км від епіцентру вибуху. Свій одяг залишили у целофанових пакетах, натомість отримали бойовий одяг. Працював у зоні 33 доби, 36 годин провів безпосередньо на території приміщень третього і четвертого енергоблоку».
---
Петро СВАТКО, пожежний СВПЧ-1 м. Луцька [у Чорнобилі був у 1988]:
💬 «Кілька разів доводилося переміщатися на вертольоті. Коли вперше глянув униз, був вражений, скільки ж туди техніки назганяли. На землі було аж червоно: пожежні автомобілі стояли рядами».
---
Володимир ОТЧЕНАШ, старший пожежний СВПЧ-5 м. Нововолинська [працював у Чорнобилі в 1988]:
💬 «Чергували на 4-му енергоблоці вахтовим методом: доба — чергування, день для відпочинку і наступна доба в резерві. Та навіть у резерві доводилося гасити пожежі — часто горіли хати-пустки, торфовища і некошена роками суха трава. Наче б звичні пожежі. Але у звичному житті завжди десь неподалік були люди, тут — ані душі. Це була нещира тиша».
---
Більшість голосів зафіксувала Ірина Варварук. Також є уривки з розмов, які записали Руслан Безека, Олександр Крисанов і інші співробітники пресслужби.
У матеріалі використані фото з відкритих мереж.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Помер ветеран національно-визвольних змагань на Волині, засновник хорової капели "Посвіт" Ростислав Кушнірук
