Степан Чабан разом з дружиною понад 30 років живе на хуторі Ставеччина, що на межі трьох громад — Голобської, Велицької та Поворської. Славне місце тим, що тут на площі у понад гектар ростуть конвалії та дуби.
Саме тому, розповів Степан Чабан Суспільному, продали квартиру в Луцьку і переїхали жити на хутір, - інформує ВолиньUA.
"Я — з села, дружина з Нововолинська, зійшлися ми, як я у Львові вчився. Побралися. Діти є, вже виросли. Після того як Союз почав тріщати, ми поїхали в Сибір на заробітки. Дружина моя працювала лікарем, я — був головним інженером у колгоспі, фермером", — розповідає Степан Чабан.
Після повернення із заробітків в Уренгої в родини все було добре: квартира, машина, дача. Та все ж родина хотіла жити у селі. Одного разу на весіллі до Степана Чабана підійшов знайомий та розповів йому про цю місцину.
"Ми приїхали сюди. І тут якраз була така пора, як зараз, конвалії розпустились. Але, виявилося що тут ще й місце, де жив мій дід. Його у 50-х роках, тоді була вербовка, їх вивезли у Ростовську область. Це дідівщина моя", — каже Степан Чабан.
На отримання землі написав заяву, отримав. Маючи гроші, каже Степан Чабан, купив техніку, почав господарювати та жити на "Горі конвалій".
"Був задум, аби тут зробити парк, тут ростуть дуби та конвалії. Ця квітка занесена до Червоної книги. У 2008 році зробили документи, де написано: "Гора конвалій", заповідник місцевого значення охороняється законом", — говорить Степан Чабан.
Чоловік розповідає, що на хуторі має всі блага цивілізації: є світло, інтернет, опалення, гаряча вода, телевізор, телефонна лінія, яка протягнута з села за 7 кілометрів.
"З мене люди сміялись, бо телефон в мене на дубі висів. Колись на цей хутір, навіть, дороги не було. То були випадки, що вертольотом хліб доставляли. Але, це побудувалося в 70-х роках. Звідси до Ковеля 30 кілометрів, до Луцька – 100 кілометрів", — говорить Петро Чабан.
Місце також має історичну цінність, каже житель хутора Степан Чабан. Він вважає, що 100 років тому, за часів війни, тут був спостережний пункт, бо ще й досі на горі збереглись фортифікаційні споруди.
"Тут був спостережний пункт австрійців, які дивилися на Стохід і бачили плацдарм, який називався "Брусиловський прорив". І всі події, які відбувалися і люди, які загинули і по тому Стоходу плили, все це спостерігалося звідси. Лісу не було тут. Це була Лиса Гора. Ось в якому історичному місці ми живемо", — каже Степан Чабан.
Нині Степан Чабан чекає, коли син повернеться з війни і разом на "Горі конвалій" зроблять парк перемоги.
