Інсталяція «Стіна надії» зі світлинами військових, які перебувають у ворожому полоні або вважаються зниклими безвісти, з’явилася в Нововолинську. Що вона символізує та наскільки важлива для сімей наших захисників – у сюжеті ТРК «Аверс».
Про це пишуть Волинські новини, - інформує ВолиньUA.
Богдана Маслова з Нововолинська дочекалася з полону брата.
«Мій брат потрапив до полону ще в перший день повномасштабного вторгнення, з острова Зміїний. Дев'ять місяців він пробув у полоні. 24 листопада 2022 року його звільнили», – розповідає Богдана.
Вона сподівається, що з її батьком також усе буде добре, хоч новин про його місце перебування поки що немає.
«Хотіли, щоб у нашому місті більше уваги було приділено саме родинам зниклих безвісти та рідним полонених, оскільки ми, такі родини, залишаємося зі своїм горем наодинці. Це складно. Ти немов зависаєш між небом і землею в очікуванні хоч якоїсь звістки», – звертає увагу дівчина.
Разом з іншою мешканкою Нововолинська, яка є дружиною зниклого безвісти військового, вони звернулися до місцевої влади з ініціативою зробити «Стіну надії».
«Де наше суспільство, наші мешканці могли би побачити, хто зі співмешканців, можливо, з сусідів нині в такій ситуації. Щоб ці родини отримали від простих перехожих підтримку, якесь добре слово або молитву про їхнього рідного», – наголошує Богдана Маслова.
На стіні – сітка, яка викликає асоціацію із ґратами, тобто полоном.
«Портрети хлопців – перед ґратами, як символ того, що кожен з них повернеться додому. Символ нашої надії, віри в те, що вони повернуться додому», – каже Богдана.
Над світлинами зниклих безвісти майорить не менш символічний чорно-білий стяг.
«Чорний колір – горе, а білий колір символізує надію на повернення всіх зниклих безвісти», – пояснює Богдана.
Не всі родини наважилися виставити фото, навіть повідомити ім’я родича.
«У день зниклих безвісти відкрили «Стіну надії». Родини побачили, що це не перегукується, до прикладу, зі стелами, де зображені наші полеглі Герої. Тоді більшість людей долучилися. Тобі є куди прийти. Ти проходиш повз, бачиш, що мешканці роздивляються портрети, читають, вони не байдужі», – звертає увагу Богдана Маслова.
Рідні сподіваються, що свої фото зможуть зняти власноруч самі військові, коли повернуться додому.
Донечка Богдани чекає на дідуся.
«У 2023 році він пішов добровольцем із фразою: «Я здоровий чоловік. І коли я бачу, що гинуть молоді хлопці, маючи здорові руки та ноги, маючи силу, я не можу сидіти спокійно», – пригадує Богдана Маслова.
Її тато перестав виходити на зв’язок після артобстрілу під Куп’янськом у березні цього року.
Руслан із Нововолинська зник у 2023-му під Бахмутом, під час бою з вагнерівцями.
«Їх було дев’ятеро на завданні. Шестеро хлопців вийшли, а троє вважалися зниклими безвісти. Одного вже похоронили, бо було співпадіння за ДНК-аналізом. Двоє – ще в статусі зниклих. Ми чекаємо, шукаємо, надіємося», – говорить дружина Руслана Ірина Зелінська.
У шлюбі – 25 років. На повернення військового чекають ще двоє дітей. Руслан пішов добровольцем на початку повномасштабного вторгнення. Ірина підтримку шукає серед інших сімей зниклих військових.
«Нас дуже багато. Нас – понад 3000 родин, де є зниклі безвісти саме на Бахмутському напрямку. Ми об’єднані», – каже Ірина.
Для Сергія Смірнова і його родини – пекло позаду, як і два з половиною роки полону.
«Особисто з цієї стіни я нікого не знаю», – каже чоловік.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Луцьку попрощалися з двома полеглими на війні Героями Ігорем Грабком та Андрієм Жуком
