Спілкуємося з Волинським свободівцем захисником Андрієм Сіховським – членом Ковельської районної організації ВО «Свобода». Андрій родом з Львівщини, але зараз живе у Ковельському районі на Волині. До війни займався ландшафтним дизайном, мав багато цікавих планів, але після 24 лютого 2022 року мусив їх відкласти – до Перемоги.
Уже після повномасштабного вторгнення військові дороги захисника разом з побратимами з ЗСУ пролягли крізь численні гарячі точки – перший рік війни служив в Луганській та Донецькій областях, воював за Сіверодонецьк, Водяне. Потім підрозділ перекинули на Миколаївщину, далі на Чернігівщину, Сумщину…
Нам вдалося зв’язатися з націоналістом та поставити кілька запитань.
- Андрію, крайній раз ми з Вами спілкувалися в грудні 2023. Рівно два роки тому. Чимало води з того часу спливло. Ви тоді були на Сумщині. Де відтоді пролягли Ваші воєнні стежки? Де Ви зараз?
- Після Сумщини для мене багато всього змінилося. Насамперед те, що я змінив підрозділ, перевівся в батальйон охорони і обслуговування одного з корпусів. Це той самий підрозділ, у складі якого я свого часу брав участь в контр – наступі (всі пам’ятають бої за Роботино). Нині служу на Черкащині. Робота переважно з поповненням – з новими мобілізованими. Робота, звісно, не з легких, але є дещо таке, що тішить: насправді дуже малий відсоток цих людей відсіюється, зокрема в СЗЧ.
- Коли за час цієї війни було найважче?
- За час служби найважче було на початках, коли прилітало в основному в нашу сторону, а достойно відповісти не було можливості, бо видавали лімітований БК. Так було у Водяному навпроти аеропорту, в Пісках. А от в Роботино картинка склалася геть інша: там наші хлопці добряче насипали пі…рам касетними боєприпасами. Правда, тут я вперше побачив роботу ворожих fpv і ланцетів.
- Чи допомагає захисникам Люблинецька ОТГ, яку, відомо, очолює Ваша дружина пані Наталя? Чого зараз переважно потребують воїни?
- Звісно, допомога є. Зараз вона йде переважно на бойові частини - це 14-та окрема механізована бригада і сталева 100 – та окрема механізована бригада. Переважно хлопцям потрібні генератори, еко фло, мавіки різних модифікацій, реби і fpv.
- Колись давно Ви брали участь у миротворчих військах ООН в колишній Югославії. Чи можете вирізнити щось спільне в тій колишній війні і теперішній? Чи це вже геть інша війна?
- Насправді війна в колишній Югославії і у нас ззовні мало чим відрізняється. Пам’ятаю вщент зруйноване місто Вуковар - все було посічене осколками. А Сіверодонецьк російські дикуни руйнували вже на моїх очах…
Принцип і мораль війни така сама: ми їх або вони нас, іншого не дано. Правда, тактика ведення війни за цей час змінилася радикально в зв’язку з появою дронів - це факт. Я і зараз підтримую контакти з хорватами. На початку повномасштабки вони дечим допомагали.
- Чи ті люди, які боронять Україну, зараз мають надію на дипломатичне завершення війни?
- Дипломатичне закінчення війни - це іншими словами «перемир’я на короткий час». Не з цим ворогом. Росіянам вірити - себе не поважати. Єдиний вихід – сильна українська армія.
- Чи війна таки дається взнаки? Чи відчувається втома?
- Про втому від війни не буду говорити. Насправді той не відчуває втоми, хто робить свою справу. Кожен на своєму місці сьогодні повинен робити все для перемоги України, бо тільки тут, на своїй землі, ми можемо бути господарями. Більше ніде.
Джерело: Тижневик ВО "Свобода"
